|
Старий стояв в купелі виноградній, За стовп тримавсь, ногами грона бив. В нім трудівник в своїй невтомі владній Благословляв сік ягідних струмків. На заході гриміло блискавично, Зривався вітер, трав хиталась тінь. Старий ступив за край колоди звично, Ввійшовши босий у хисткий курінь. Дбайливо витер ноги він кістляві, Дививсь туди, долини старожил, Де в морі листя, наче у заграві, Іскрились лози, падали ножі. Мальовано все фарбою густою, Як пензлем, креслено все віддалі. Він, стисши грудочку землі рукою, Приліг і слухав холодок землі. Цей холод повз через кремнисті жили: Він, до землі припавши, не дрижав, Немов свою передавав він силу Брунатним лозам, людям і ножам. Бринів в купелі теплий сік янтарний, І сонце там, де хмар зросла гряда, Столи снігів заливши жовтим жаром, Повисло, як зомлілий тамада.
|