|
Читай же килим: там є знак оселі, Верблюжих ніг тростини голубі, Так, наче бачиш вершників пустелі І шаблі їхні у складній різьбі. Сприйми за пісню килим, і відразу На ньому вовна тихо задзвенить, І нитка шовку тонкострунно брязне, Немов дзвіночків неспокійна мідь. Ти розгадай всю змову візерунку, Розшитих рим кочовницьку кайму, Метафор гру, що йде розмірно й струнко, – Закони вірша не чужі йому. Та майстер творить бережливо, хитро. Він зроду порожнечі не любив, І цей свій твір без тіні, без повітря Він спекою яскравою залив. Він сам повторювався – владар магій, Текінський килим ямбом заселив, Узорам Мерва кинув амфібрахій, Кизил-Аяк хореєм звеселив. В своїм чабанськім одязі так грав він, Вершив вогнем і вовною свій чар, І тих барвистих сполохів заграву Доніс нам килим, як душі пожар.
|