|
В.Луговському Ти проїдеш Сумбар В місяцевий пожар І рудник Арпаклену глухий, Пройдеш ти по хребту Крізь усю висоту, Крізь полон кам’яний, крізь луги, Де вмостився стрімчак, Мов той мрець, що ніяк У в отару кущі не збере. Пусти кроком коня В жар зеленого дня: Те провалля зовуть Ай-Дере. Трави – рідний твій рід, В темножиллі порід Джерела покарбований вир; Ані кращих гайків, Ні гнучкіших струмків Ти не знайдеш в Туркменії, вір. Хоч не зрадиш ти нас, Нашим будеш весь час, А повітрям таким вперше дишеш! Ти розраду таку Не вдихав навіку, Ти такої не відав ще тиші. Мов той кінь зоревий, Серця стукіт живий, Горда пам’ять навіки не вмре! І не раз у журбі Пригадаєш собі: Те провалля зовуть Ай-Дере.
|