|
Дощ працював. Мов дроворуб, Що тне сосновий бір на зруб, Він краяв тиші сивину, Ламав ріки холодний слуп, На місто гнав весну. Він виснув, падав, невгавав, Мов крок під барабан; Всю ніч навколо рокотав, На шибах блимав, в жолобах Краплинками стікав. Він вимив, як підлогу, дах, Аж кожен свіжістю пропах; Він глянув – світ ставав із тьми, А місто, як чудовий твір, Бескеддям зводило доми. Осяяний краєвид Безмежним кругом блискотів. Земля, мов Ноя починання, Лежала – як майстерня див, Турбіна, встромлена в мовчання.
|