Частина першаГлава 1Славлю вас, гірські громаддя І Кавказу вись ясну! Про людину передать я Хочу оповідь одну. В горах я ходив тропою, Що тіснину просікла, Прямовисною такою, Мов нестримний зліт орла. Спуски, закрути раптові Всі я з друзями пройшов. По тропі ж тій стрімголовій В гори й Жовтень увійшов. Так, коли в Жовтневі роки Бурував народний вир, Ця тропа, не шлях широкий, Пролягла до серця гір. Бачу: ліс після пожежі, А над лісом угорі Червоніє сніг в безмежжі Надвечірньої зорі. Думав, стоячи над схилом Між дерев звуглілих, я: Все минуле погоріло, Як цей ліс, без вороття. Я по селах зупинявся, Скель і сакель побратим; З димом вогнища мішався Дивних оповідей дим. Якось раз вечірнім часом Хтось із друзів поспитав: – Всю пройшов тропу вздовж Асси? – Всю пройшов, – я відказав. – Справді, то тропа чудова, Тільки – для сміливих душ... – Не урвалася розмова – Слово взяв старий інгуш: – Цю тропу, – сказав, – годиться Звать Великою, вона Привела Орджонікідзе В дев’ятнадцятім до нас. Час, мов Асса, хай спливає, Та не гасне давній жар, З серця горців не зникає Гір любимий комісар. Де ногою тут не станем, Де не пройдем, – про Серго Тут нагадує горянам Все про славну путь його. Бо від гір став невіддільним Їх сміливий, гордий син: Він в потоків співі спільнім, Він і в гуркоті лавин. Поміж горців по дорогах Невидимим він іде, І ручай гірський про нього Щиру оповідь веде, – Ту, яку складали разом Люди, сніг, весна дзвінка, Вежі й зорі над Кавказом. Гори, хмари і ріка. ...Біля древнього Таргіму Заповітна скеля є, Край Таргіму нескорима Асса в піні виграє. І в ночей часи глибокі, І в гірські палючі дні Про Серго оці потоки Спогади таять ясні. Це бескеддя, ці відроги, Стромовини ці круті Згадують його дороги, Мов од серць до серць путі. От на тій траві край скелі Любо спочивав Серго, Там, де хвилі б’ють веселі, Напував коня свого. Так, як Асса в Сунжу рине, Так, як в Терек Сунжа йде, Пісня про людину лине, Не спиняється ніде. Світ діла її вславляє, Вільний світ – широкий дім! Над Казбеком грім гуляє, Чи то битв завзятих грім, Чи прокатних станів гомін – Ми вчуваєм крок його, Він між нас і він в усьому, Добрий і грізний Серго. І здається, що крізь роки В цій надхмарній стороні Світлий вершник темноокий Раптом стрінеться мені. І здригнуся не лякливо, Бо впізнаю радо я Цю папаху тонкогриву, Чорну бурку силая, Сяйво посмішки незмінне, Гострий зір більшовика. І до неба піну кине Асса горда і стрімка. Глава 2За конем Серго в тіснину Мовчки втягувавсь загін. Був на валку духів кінну Тої ночі схожий він. Навіть бурка тут не гріє, Тільки дрижаки беруть; В цій скелястій веремії, Як мана, зникає путь. У повітрі щось тріпоче, Безнастанно шурхотить, У проваллі загуркоче, Гучно десь загримкотить. Морок муром звівся круто, – Обіч з острахом поглянь: Справа – камінь в кригу вкутий, Зліва – річка й темна хлань. Смолоскип тріскучий вгору Провідник притьма підніс, Наче він цей клятий морок Хоче пропекти наскрізь. Може довести до сказу Вкрита кригою тропа. Смолоскип згасає, зразу Тьма навколо підступа. Коні сунуть крок по кроку, Осклизаються йдучи; Дев’ятнадцятого року Ніч і відступ уночі. Вершник смолоскип загаслий Знов засвічує мерщій, – Видно з тьми тоді неясно Прірву в хвищі сніговій. Пломінь димний б’ється в кригу, І під світлом ожива Слюдяне лахміття снігу, Мерзла мерехтить трава. Коні нюхають лякливо Камені, стають, хропуть, – Памороззю вкрита грива, Ожеледдю вкрита путь. Знов рушають тихим кроком, Тільки трензелі дзвенять. Пломінь згас. Не кинеш оком Далі від ушей коня. Десь до глибу пекла прямо Цю прокладено тропу, А внизу над хуторами Заграви встають в степу. Там, в степах, де заметілі Замели усі сліди, Як вовки, чигають білі, І чекай від них біди. Там, де Грозний тяжко дише Від тортур і від наруг, Люті смолоскипи вишок Осявають степ навкруг. Скрізь – пожежі, скрізь – образи, В серці гнів скипає враз: Вже нема Владикавказа, Бранець він – Владикавказ. А Серго з коня не сходить, – Троп грізних не обминуть: Далі в нетрі путь заводить, Далі в ніч заводить путь. Та борня тривка, як шабля, Хоч кільцем зігни її. Він загін свій непослабний Ще водитиме в бої. Знає: лезо незабаром Розвернеться, й вороги Полягають під ударом, Що їх знищить до ноги.
|