|
Маріеті Шагінян 1І добрий сагіб1 у Самі й розумний, Тільки стеком він б’є у спину. І добрий сагіб у Самі й розумний, Тільки Самі не вважає за людину. Гляне оком на нього з-під вії, Нізащо не скаже: спасибі. Самі тазик для бриття йому гріє І сідлає поні для сагіба. Тільки трохи помилиться Самі, Сагіб, всевладний, як Вішну2, Б’є по п’ятах тоді комишами Дуже боляче та зловтішно. Але батько в Самі недаром В Беджапурі був скороходом – Ноги хлопчика літають базаром Все певніше поміж народом. 2Весь цей рік був дуже недобрий: Кругловухого мишастого поні Покусала плямиста кобра, І злий дух кричав в телефоні. Якось ранком газету читати Закортіло сагібу саме. Гонг про це сповістив пихато – Та немає з газетою Самі. Довелось доручити тазик Комусь іншому розігріти, І, чого не траплялось ні разу, – Мул голодний мусив ходити. 3Через сім день вернувся Самі, Мов козлятко, заблукане в полі, З геть подряпаними ногами, У лахмітті, від голоду кволий. Сяла гуля синця круглобока, Мов на золоті проба з литва. Бачив він у сагіба лиш око, А тепер побачив обидва. «Де ти звіявся, мавпо безхвоста?» Пан у гойдалці розгойдався. Відповів йому Самі просто: «Я зубів твого дрюка боявся І хотів піти до владики, Що вищий від раджів і брамінів3, Заблудивсь у долинах великих, Мов сліпе кошеня в хатині». «Ти родивсь, щоб бути слухняним: Гріти воду, робити хватко, Чистить стайню, прокинувшись рано. Я владика твій, мавпенятко!» 4«Той, далекий, живе за снігами, Що до неба ведуть, як ступені, В місті з великими домами, І зовуть його люди Ленні4. Він дає голодним скибочку хліба, Навіть з вовка він може зробить людину, Кращого в світі нема сагіба, Він ні в кого стеком не кине. Самі, хоч із магратського роду, Занехає свій рід ради нього. Для бриття йому грітиме воду, Доглядатиме поні баского. І за службу дасть йому Ленні Стільки мудрих порад і рупій5, Як ніхто на землі нужденній, – Самі всіх сагібів погубить». 5«Де ти чув це, хлоп’я рудолице?» Усміхнувся Самі таємно. «Там, де білим бувать не годиться, В амрітсарських крамницях темних. У купців весь світ на долоні: Вони знають всі мислі судра6, І почім в Рохількенді коні, І який отой Ленні мудрий». «Геть іди!» – англієць озвався, І Самі пішов собі щасний. А сагіб в спочивальні зостався І не вийшов обідати вчасно. 6А Самі стояв на колінах, Маленький, тихий і строгий, І молився він Ленні уклінно Таємничому, мов іоги7, Щоб почув він благання Самі В дальнім місті своїм, куди навіть птиці Долітають лише часами. Навіть птиці, швидкі, мов зірниці, Загубилися б в тих просторах; Слон би здох, не добігши, в дорозі: Потрощилося б все на порох У вогненнім сагібовім возі. 7Був далеко Ленні в цю хвилину, Та почув він одразу Самі, І хлопчик стояв на колінах З мокрими від сліз очами. Та він скочив легко й проворно, Мов оливою змащені п’яти. Вечір вилив на стан його чорний Повні відра свого аромату, Ніби знову він родився в Амрітсарі, Щоби жить, як належить людині, – Вже сагіб його люто не вдарить Своїм стеком жорстким віднині.
1 Сагіб – пан.
2 Вішну – індуське божество. 3 Раджа – можновладний князь; брамін – духовна особа. 4 Так індійці вимовляють ім’я Леніна. 5 Рупія – індійська монета. 6 Судра – нижча каста в Індії. 7 Іоги – представники релігійно-філософської школи в Індії.
|