|
Я в роки дитинства, бувало, Читати любив цілу ніч, І з Пушкіним вкупі звучала Для мене Шевченкова річ. У віршах, в піснях старовинних, В роздоллі, у славі звитяг Ставала, жила Україна, Як снів, як душа, як життя. На Київ я вперше поглянув В красі тополиних цвітінь. Синіша за синь океану Дніпровська була далечінь. Країна втішалася радо Яскравим убранням садів. В блокадних ночах Ленінграда Про київський травень я снив. Лунало в степах та долинах Боїв гуготіння й виття. Кипіла в борні Україна, Як спів, як душа, як життя. І взимку у сорок четвертім На Київ полинув літак. Безмежжям снігів розпростертим Розкрилась мені широта. Я бачив поля України – Вона над мовчанням стенів Підносила чорні руїни На білих долонях снігів. Хай згинуть минулого тіні, Хай в сонячнім блиску згорять! Знов квіти розквітнули нині, Міста і оселі стоять. І радісних зір миготіння Осяює теплу блакить В цю ніч українську весінню, Що жити без неї – не жить. І зорі земні тихомовні Говорять у відповідь їм Про сяйво життя, що наповнить До неба піднесений дім. З блакиттю небес воєдино Дніпровська злилася межа... Безсмертно живи, Україно, Як спів, як життя, як душа!
|