|
Нам афганець вказав на огроми камінні Стін, що йдуть до вершин, і сказав: – Як завада, стояли колись оці стіни – Їх Іскандер навпіл розрубав. Сперечатись не варто, в нас інші турботи, Ми повірим, що їх розрубали з плеча, Не самі лише ці, але й інші ворота Розсікала тут сила меча. Нам лишились на спомин вечірні багрянці Твоїх гір, твоя повість сумна; Про твій біль, твій тягар, твої кривди, афганцю, Аніхто не забуде із нас. Пам’ятай: ми не жах засівали тут, друже, Тільки мир несемо ми в твій дім. Слово дружби – воно розсікає ще дужче Всі завади, – ми йдем тільки з ним!
|