|
Широкогубий, темнолиций, Все курить, дума про своє. Він на конгресі, він в столиці, Він по-варшавськи каву п’є. Він бачив диво: голі стіни, – Бо то війна бомбила їх, – Були підведені з руїни І стали палацом для всіх. Він бачив диво, бачив чудо, Коли сюди, з усіх країн, Прийшли в столицю Польщі люди, Борці за мир – і з ними він. Лише подумать – даль безкрая. «Така ж, як в рідному краю!» Він дим із люлечки пускає Й вітчизну згадує свою. Жовтіють там на тлі гірському Ліси без краю і межі. Так, буде шлях важкий додому, До ще наївної душі, Де села грузнуть в тьмі і мулі, Жандарма білого мундир, Де по тубільцях свищуть кулі... Яка там боротьба за мир? Хаток малих солома сіра... І все ж там юрби земляків Несуть відозву в захист миру У стовбурцях із бамбуків. Хоч неписьменні, ти ж до діла Все розкажи, пройди в лісках; В футлярах з шкіри крокодила У них ножі на поясках. І ти вже бачив там повсюди – На бамбуках, що біля стін, Свій знак карбують чесні люди, Що буде підпису взамін. Зростають знаки в грізнім праві Проти війни, як заповіт. Не думав дід, що внук в Варшаві Промову скаже на весь світ. На Нігер Вісла хай не схожа, Свинцева хвиля б’є-гуде, Він розказать про неї зможе, Коли до Нігеру дійде. Варшава в нім – як знак Свободи. І він плекає мрію ту, Щоб в гості всі прийшли народи В його далекий Тімбукту!
|