|
Нам сяяли веселі подарунки – І голуби, й хустки, Над стягами пливла по залу лунко Ясна блакить ріки. Це тепле світло день і ніч струміло, Мов течія жива, В цім залі кожен міг сказати сміло: Тут ночі не бува. Звелась людина – й як сказать коротше: Вона така була, Немов прийшла сюди з безодні ночі, Й за нею ніч ввійшла. «Мій друг – прихильник миру в Парагваї, – Увесь хай знає світ, – Він йшов сюди... Тепер його немає... Його убили! Ось його привіт!» І в залі всі, хто як не називайся, Побачили в ту мить: Скривавлена сорочка парагвайця Неначе в ночі голубій висить. А друг лахміття скровлене тримає... І, вставши мовчки до плеча плечем, Ми бачили, як плоттю обростає Те, що ми словом боротьба зовем!
|