|
Ось поруч підвелась вона, Веселка ця подвійна, Як міст, як друзів путь одна, Сполука їх надійна. І золотистий дощ кипів Між листям крон багряних, І кожен лист співав, тремтів, Від слів веселих п’яний. Хмарина радісна й легка До гір грудьми припала. Арагви світлої рука Тяглась і нас вітала. А грім за гори йшов, за схил, Де небо ще пашіло. Мов блесть фазана пишних крил, Землі світилось тіло. І обрій ширився й підніс Веселку над собою, Від серць до серць поклавши міст, Міст дружби осяйної.
|