1Так, в Ленінграді падають снаряди Уранці, вдень, надвечір, уночі. Його граніт уламками рвучи І зводячись, як димна колонада. Та що вогню гримучого ключі І наші тихі спалені осади, Коли по зритих площах Сталінграда Йде перемога, крилами б’ючи! 2Красу лісів забули ми віднині – На дзоти йде тепер краса лісів, На бліндажі, на оборонний рів, – Ми всі ділились подвигом країни, Щоб знов азовський небошир ожив, Щоб знову волзькі зацвіли долини, Зітхнула знов тополя України, Сосна Кавказу, клен кубанських нив. 3Була зима – її ми не забудем, І знов зима прийшла в ті городи, Де ворог знищив хати і сади. Всі вкупі нині ми радіти будем, Бо визволені з рабства і біди. Радянські тяжко виснажені люди Солдатам рідним падають на груди Й сміються, сліз стираючи сліди. 4Козак, що бивсь на невських берегах, Жив вільним Доном в мріях невсипучих; В бій за Ельбрус по тропах стрімкойдучих Москвич з кавказцем йшов в одних рядах, І в українців – десь на волзьких кручах – Раптово кров кипіла у серцях: Крізь хугу битви кликав до звитяг Старий Дніпро своїх синів могучих. 5Сьогодні прийме радісна столиця Літ бойових і славних діл парад. Хай всі прапори нині стануть в ряд – І Перекоп, й та перша з наших чат, Що біля Пскова вийшла з німцем биться. Так подвигом старий вояк гордиться – Знов ленінградцям шле привіт Царицин І Сталінграду – братній Петроград.
|