|
Я перо відкидаю мерщій, Мов чорнило, сповняють прокляття; В чужоземній діброві глухій Лиш про війни вистукував дятел. Тільки бачу жінок серед скель, Де шляхи запорошено-білі, Лиш дітей серед зимних пустель, Лиш гаї, де гілки обгорілі. Попелясті гаї в сивині, Геть насичені порохом, потом. І гукають тут люди мені, Просять пить за колючим дротом. Тут безсила і мова людська, Все не так, і не те, і все мало, Все дитяча сказала рука, Що у скелях з-під снігу стирчала.
|