|
Від пін океанського шквала До сивих уступів Кремля Такого юнацтва не знала Стара, всезнаюча земля. Чи дзвонить сокира невпинно В імлі затаймирських боліт, Чи місто вдягають в граніт, Чи тне океанські глибини Підводних човнів перехід, Чи стягом радянським крижина Гренландський озорює лід, Чи цілять на полюс політ, І, подвиг звершаючи смілий, Летять стратонавти в зеніт, – Це вияв кипучої сили, Це йде комсомольський похід. Від пін океанського шквала До сивих уступів Кремля Такого юнацтва не знала Стара, всезнаюча земля. Під шум запальний стадіонів, Де в м’язах – метал боротьби, Під гуркіт товарних вагонів, Що мчать Батьківщини скарби, В морях, на крижині, в тумані, На домнах, де плавка буя, На тому шляху, що Стаханов Надав йому просте ім’я, В колгоспах на зрощеній ниві, У небі, де мчать літаки, – Скрізь погляди їхні сміливі, Снага молодої руки. Від пів океанського шквала До сивих уступів Кремля Такого юнацтва не знала Стара, всезнаюча земля. Між них білоручок немає, Ідуть у тайгу навпрямки. Там строге життя їх навчає, Де вчили вовчаток вовки. В напрузі їх справ непримітних, У гарті їх пристрасних воль Із нетрів встає непривітних, Мов юна весна, Комсомольськ. Батьки посивілі радіють, Бо з гордістю бачать вони, Як здійснюють їхню надію Незламні й завзяті сини. Від пін океанського шквала До сивих уступів Кремля Такого юнацтва не знала Стара, всезнаюча земля. Далеко розходиться світом Боїв нескінченних луна, І слава про нас гордовита В найдальші краї долина. Як пагін могутнього бору, В труді наша молодь росте, І сонце з небес неозорих Проміння їй шле золоте. І вірять в майбутнє народи: Те плем’я мідне й молоде Землею труда і свободи У Раду Всесвітню іде. Від пін океанського шквала До сивих уступів Кремля Такого юнацтва не знала Стара, всезнаюча земля.
|