|
На тому шляху фронтовім Став сніг багровий від заграви, І на шоломі голубім Щетинивсь густо лід шершавий. І, зледенівши, на лобах Подзвонювали чолки в коней, І скрізь – на спині, на боках – Колючий був узор попони. То піт краплистий і липкий Замерз, сплітаючи узори... Усе це бачив погляд твій, Застелений льодком прозорим. Рвав яму тол, зметнувши сніг, В землі гранітній, в пущі білій. Привал останній: тут ти ліг, Наш неславетний друже милий. Дружили, може, рік якийсь, Та інший лік ведем серцями, І командир планшет підніс Закам’янілими руками. І доки ті, що тут навкруг Стояли, як в почесній варті, Відзначив точно він, як друг, Твій пагорбок землі на карті. І коні рушили у путь: Тягли гармати, била хуга, Щоб громом гуркотіла лють В ту ніч, коли забито друга. Я бачив те, що й ти в ту ніч, – І ліс, і путь, гармат суворість, Світ фронтової метушні, І хугу слухав, ніби повість, Росії розповідь нічну Про честь бійця, Вітчизну й совість... ...Я взавтра з неї день почну.
|