|
Обличчя осені фарбує Рум’янцем вітер степовий, Чотири голоси він чує, Немов переклик бойовий. Над степом дальнім, степом голим Могутній голос говорив: «Я друга вірного, монгола, Оборонив і захистив! З височини ворожі крила Я скинув на гіркі піски, Де вітер вкрай заносить пилом Розбитих гусениць друзки!» Над Львовом, над гаями Пущі Веселий голос теж злетів: «Спішив я з радістю все дужче На заклик дорогих братів». Над валом Балтики шаленим З-над моря голос гомонів: «Я свій обов’язок священний Теж виконав в огні боїв! Для ворогів без краю грізний, Я став на дружби берегах, Щоб славу любої Вітчизни І день і ніч оберігать!» Над фінським вересом луною Йшов голос в неба глибину: «На бій тут відповів я боєм, До льоту крила розгорнув! Ширяють перемоги крила, Розпочалась нова пора. І знов ріка Сестра вступила В сім’ю радянську, як сестра!»
|