|
Я вдихаю мужність цих просторів, Пада порох чужини з плеча, Жив я в днях чужих не як історик, Націй за книжками не вивчав. Кров рядків в моїх буяє жилах, В них ненависть і любов моя, Он інакше й чайки закружили, За Толбухін вирвавшись маяк. Не летіти їм на захід знову, Не дубіти в чужоземну ніч. Вже вчуваю я радянську мову, Мідь затоки світиться увіч. Збагативши серце тінню друга, Я на пінний захід задививсь. Пройдемо ми, сповнені потуги, По дорогах всесвіту колись. Я багато мандрував по світу І казав собі уже стократ, Що тебе нікому не затьмити, Мій красуню славний – Ленінград!
|