|
Я пройшов над Алазанню, Над потоком водяним, Сивим, ніби спогадання, І, як пісня, молодим. По радгоспу «Цінандалі» Вже осіння йшла пора, Наді мною пролітали Птиці темного пера. Перед мене, де причали Виноградарських човнів, Мудреці людей навчали, Щоб життя цвіло, як спів. Розливався плин чудовий, Щоб печаль розбити в прах: Чорний, жовтий, пурпуровий, По прославлених льохах. Та, йдучи крізь буйні ночі, Бачив я в чарках на дні Лиш одне лице жіноче, Бачив риси лиш одні. І в гаях, де пахне зілля, Серед скель, як сон, легких, Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх. Це тому, що веселитись Може й листя на гілках, Це тому, що оселитись Я б не міг у цих краях. Це тому, що перехожий, Перебіжний, ніби тінь, Ні па скелі я не схожий, Ні на лісову глибінь. Я пройшов над Алазанню, Над примхливістю води, Сивий, ніби спогадання, І, як пісня, молодий.
|