|
Сокира, куля, мотуз і вогонь, Як слуги, кланялись і йшли за нами, І в кожній краплі спав потоп. Крізь дрібен камінь проростали гори, І в прутику, розчавленім ногою, Шуміла чорнорука рать лісів. Неправда з нами їла і пила, За давнім звичаєм, гуділи дзвони, Монети всі утратили свій брязк, І діти не жахалися мерців. Тоді уперше научились ми Прекрасних слів, гірких і безпощадних.
|