|
І знов одвідав я Донгуз-Орун, – Крізь лід світивсь ріки сідий бурун. Сніги звисали, мов передчуття. Я бачив: строге знов моє життя. Я знов життю зрадів, як в дні нові, Що можна спать край каменя в траві І ногу ставити в шумний потік. Барліг тривожити, щоб звір утік, І, лежачи біля вогню в гаю, До ранку думу думати свою. І, звівшись вранці поміж зел в росі, Побачить світ, де барви інші всі.
|