|
І чарівний, і могучий Наш орлиний край! Скелі зводяться під тучі, Плеще водограй. Море Чорне й море степу Поруч мерехтять, І троянди кримські тепло Біля хвиль горять. Там, де в полі сонця бризки, Чайки тінь тремтить, До гарячих обелісків По хлібах біжить. Сонце жаром розплескалось, Палить їх броню, Наче танки, що прорвались До води з вогню. Не збудить бійців полеглих Чайці на зорі, – їхній день в гарматних жерлах На Сапун-горі. Піднялась, пішла по лозах їх священна кров, – Виноградних ягід грона Бризнуть нею знов. Затихає крик чаїний, Чується здаля, Знов у поле чайка лине З щогли корабля. Прилетить із Балаклави В опустілий дзот... Наче пісня, наче слава Сонячних висот!
|