|
Я, Нестор, літописець мезозою, Часам грядущим я Ієремія. Тримаючи в руках годинник й календар, В майбутнє втягнутий як і Росія, Минуле я клену, як бідний цар. І більше ніж мерці про смерть я знаю, З живого я – щонайживіше, І – Боже мій! – якийсь метелик, Як дівчинка, сміється наді мною, Як шовку золотого клаптик він ще!
|