|
Забрана у мене, що ночима плакала за мною, у розмаїй сукні, із діточими плечима, – кращий дар, що Бог не повертає... Впрохую минулим, сьогочассям, спи міцніш, не схлипуй ізпросоньки, не пильнуй неспаними очами, янгол, оленятко, соколонько. Із пустель Аравії, з шумерських каменів, з якого часу пруга у годоти сяянні розверстім пам’яттю береш за горло туго? Я не знаю де твоя країна і не знаю як закляття скласти, щоби знов згубити благостиню рук твоїх, і дихання, і плаття...
|