|
Краще я побуду в коридорі, – Що мені в кімнаті без людей? Дивиться неприбраним хай горе З-за твоїх незамкнених дверей. Де були валізи нещодавно, Обережно пилом занесло. День спустошений, а тюль туманний, Непрозоре туалетне скло. Виду не подай гостям – ні разу, Що пішла ти звідси назавжди: Всі підуть – залишиться образа, Все пройде – а буде смак біди. Тихо-тихо, ледь настороже́ний Голос жінки плаче за стіною, Голос даллній, голос подразне́ний З нетерпінням плаче наді мною: – Ти нікому в світі вже не заздри, Я тебе забула назавжди, Серце є – хай спалить ту образу, Хай в крові згорить той смак біди.
|