|
Мені б тільки тепер до кінця не розкритись, Не роздати б всього, що співала синиця, Білий день гомонів, миготіла зоря, Шепотіла вода, накислила кислиця, На обжинок лишає свобода моя Кульку срібла в крові, повну світла і дива, А якщо вже назад не буде вороття, Так втягнутись у неї як променів злива, І – в аорту, байдуже чию, навмання.
|