|
Мені докучили слова, слова, слова, Не можу більше я підносити права На мову мудру, коли всеньку ніч по шибі Лахміттям, як вдова, колотиться верба. Чи може я погано чую ніби Чи нерозбірлива молитва удівства. Між нами є родацтво і нема. Коли кричу деревам божевільним, Що в мене зросені по лікоть рукави, Крім стогону, їм відповісти нічим.
|