IНе вірю пречуття́м. Лихих прикмет я не боюся. Ні обмов, ні трути не обійти. Кирпату ж обминути – за виграшки, – трива життя банкет, єство безсмертне, як воління бути. Загибелі не бійся в сімдесят, ані в сімнадцять, – мороку і смерті немає. Океан життя простертий хлюпоче, йде безвічностей косяк: мій нерет переповнений ущерть, і його я безтурботно вибираю. IIЯк хату топлять, то вона стоїть, піддержана теплом. Батьківським раєм мій дім у будь-якому із століть підноситься. У мене кожна віть од роду вашого окрай стола сідає: зі мною ваша подруга й дитя, і праотці тримають на колінах замурзану білоголову зміну. Тут і тепер твориться майбуття! Глядіть же – знову зводжу я правицю, і вам лишаю променів биття. Так перепел моїх потужна криця тримала кожний із минулих днів. Так я проходив крізь часи і лиця, як вздовж Уралу, – давнини границі й обніжки міряв ланцюгом віків. IIIЕпоху підбирав собі на зріст, щоби не трісла. Ми на південь чвалом ішли, прах коливався запиналом, і полини курілись. Аларміст- свіргун джигав на груди жеребцю і чернецем пророчив смерть, свинцю у серце накликав. Судьбу гойдало у тороках... Хоч пір зійшло немало, я все хлоп’ям встаю у стременах. Мої раме́на повняться безсмертям. Моєї крові бурха бистрина наскрізь віки. Ба, з тої круговерті у захист де царює теплина ввійти і жити, там діждати персті жадаю. Голка ж, що лата життя, мене все тягне світом, мов ниття.
|