|
На світанку куди б подітись, Щоб побачити сонце дня... Добре ще, що живуть на світі Ті, що люблять мене, як я. Як завжди, йде світанок десь там, І, не дуже гарячі мені, Хоч висвітлюють всю планету Найсумлінніші промені. І яка в нас сьогодні дата, Щоб з’явилася звідкись знов Десь похована та, завзята, Ненароджена ще любов? Вже не кличуть мене у бійку, – Я – в запасі, я – просто так, Пальці ніби в атаці, тільки Не згуртовані у кулак. Мені важко в спокійнім кріслі. Старість, люба, згадай борги, – Та невже десь воскресли злісні, Мною знищені вороги? Невже сила така тупа є, Та, що знищить мій світлий край? Я-то, добре, не засинаю, Ти, країно, не засинай! У шаленій цій круговерті Я дорогу свою знайшов, Я не змінююсь, до безсмертя Я навшпиньки вже підійшов.
|