|
В житті я ніколи не був у таверні, Не пив я міцного з матросами віскі, В житті я ніколи не буду, напевно, І верхи скакати в степах аравійських. Вітрила не ставити, мабуть, невдовзі, Веслом не змахнути, не йти в урагані, – Атлантика любить солоного хлопця З обвітреним носом, з кривими ногами... Стіною за бортом крижини зійдуться, Блукатимемо по безкрайньому полю, – Так буде, мені як дозволить Аму́ндсен Північний хоч здалеку вгледіти полюс. Я, може, не скоро свій берег покину, А добре б під натиском бурі, хлоп’ята, Вже до кісточок знаючи всю Вкраїну, Тропічної ночі на вахті стояти. В чернігівськім полі, над гаєм застилим Такі темні ночі раніш не спускались, – Зірки навпомацки по небу бродили На місяць у темряві аж натикались... В дванадцять у нас замикають ворота, Я мчав по Фонтанці, змішавшись з юрбою, Й мені все здавалося: за поворотом Ті тигри вусаті йшли до водопою.
|