|
Стану біля річечки Непрядви – світлої, священної води і нараз почую княжі клятви в смутний час найбільшої біди. Ти скажи, не криючись, Непрядво – ясноока річечко моя, скільки горя, правди і неправди геть знесла невтомна течія?! Ні, тебе ніскільки не змінили – чистою лишилася вода – аніякі зловорожі сили, аніяка внутрішня біда! Стану біля річечки Непрядви в сонця-золотонця на виду і, зачувши в тиші княжі клятви, підійду до річки, припаду. Свято, по душевному велінню, чистому-пречистому завжди, у мовчанні стану на коліна, зачерпну цілющої води. Буде це удосвіта, у літі, під спокійний шерех лозняка... Я щасливий, що в моєму світі вічно незмілима є ріка!
|