Ліс причаївся, ховаючи гнів. Зорі погасли, і місяць не світить. На перехрестях розбитих шляхів Вибухів громом розіпнені діти. Глухнуть прокляття жінок там, де смерть Над пожарищем схилилася тупо. Шанців повітря отруєне вщерть Смородом чорним забутого трупа. Муки ввійшли до народних глибин. Горя не змиєш сльозами гіркими. В жах спопелілих домів і хатин Зорить убійник пустими очима. Руки його у крові і в грязі. Ось він ірже, скалить зуби щербаті. Месник! Над полум’ям встань! І в грозі Сталлю пробий серце ката прокляте.
|