|
Б’ється крилами в грубці вогонь, На полінах смола, як сльоза. І співає в землянці гармонь Про любов, що в душі не згаса. Ліс про тебе мені шелестить Під Москвою в страшний сніговій. Як я хочу, щоб слухала ти, Як сумує мій голос живий. Ти тепер вдалині, вдалині, Сніжні далі між нами лежать. Як далеко до тебе мені, А до смерті – рукою подать. Грай, гармонь, вітровіям на зло, Щастя клич з білосніжних дібров. Зігріває в землянці теплом Мене вірна незгасна любов.
|