|
Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом не бува Та не блимне іскорця завзяття: Як живе, так кожен і співа. Жизнь дає і образи, і звуки: День засяє а чи все у тьмі, Радощі обіймуть а чи муки, – Кинуть слід в поетовім умі. Мої співи наскрізь сумовиті... А чи винен я тому хіба, Що мені судилися на світі Тільки горе та змія-журба?
|