|
Я ждав, тебе зустрівши знову Після розлуки довших літ, Що ти до мене здіймеш мову, Ласкаво виявиш привіт; Та розпитаєш похіпливо Про все, що трапилось мені, Як безвідрадно, як журливо Текли мої самотні дні... А ти нічого не сказала, Немов окрижена була, Мене неначе не пізнала, Назустріч мимо обійшла. Мені зробилось разом сумно, Додому давсь, не чувши ніг, І заридав... ридав безумно, – Сліз тяжких здержати не міг; Що не справдились наді мною Надії кращого життя, А пронеслися сном-маною, Лукавим сном без вороття.
|