|
Холодно в хатині; Вигляд дуже вбогий: Два стільці, ослінчик, Старий стіл триногий. Швець там поживає, Сам хазяйство пора, Бо дочка маленька, А дружина – хвора. Лежить – не застогне; Гасне світ у згляді... Не так тіло в муці, Як душа в розраді. На дочку нещасна Вічками скидає, Рученьки зомлілі На грудях складає. Не з життям прощавшись, Нишком тужить мати: Дочку сиротою Тяжко покидати. Хто її від лиха, Бідну, оборонить, Доброго насіння В серденько заронить? Батько? Позіхнула З думкою тяжкою І махнула слабо Хворою рукою. Щось мала надія На такого батька: Не дозвешся з шинку, Тільки б грошенятка. Все проп’є до краю, Чисто все забуде... Хто ж її, голубку, Доглядати буде? І в уяві неньки Постають картини Будучої долі Сироти-дитини.
|