|
Слабим світлечком лампадка Тихий морок осіня; Дід стоїть проти ікони, Рядом біле внученя. От і каже дід хлоп’яті. Нахиляючи лице: «Помолилися за всіх ми. Голуб’яточко, оце... Помолилися за всяке – І за рідне й за чуже: Що працює чи в могилі Спочиває байдуже... Всіх згадали, та забули Помолитися за тих, Хто конає в злій неволі Без відради та утіх; Чиє серце ниє з туги, Гаснуть віченьки від сліз, Чий даремно проминає Вік під тяжею заліз. . Їх не гріє сонце навіть, Скупо промінь подає... Так помолимося богу Ми за них, дитя моє! Прегірка їх карна доля, Груди їм скорбота рве, І нема вже в них ні віри, Ні надії на нове. Даруй, боже, їм полегкість У тюрмі, середи мли, Оповий їх душу миром, Покій серцеві пошли. Воскреси їх уповання, Помири з життям земним, Світлом віри та надії Озари шлях скорбний їм...» І кладе дитя поклони При хвилюючім огні Та молитву після діда Повторяє в тишині.
|