|
У хаті душно... ох... а темрява важка... На час хоч одчиніть віконце до садка; Ще раз надихатись повітрячком весни... О, як не хочеться так рано до труни! Навколо зеленню одягнуті гаї; Виспівують дзвінкі, чудові солов’ї; Мені ж не м’ять трави, не бачить вас, лани О, як не хочеться так рано до труни! Навіщо ж, весно, ти так пишно розцвіла, На зорі серденько без жалю розтяла? Мої квітки сухі, – не зацвітуть вони... О, як не хочеться так рано до труни! Та що се? Сонця промінь погаса ачей! Померкло світло враз з-перед моїх очей... Смерть руку підняла... На хвилечку спини... О, як не хочеться так рано до труни!
|