|
Де ти, молодецтво? Де ти, моя сило? Каменем-журбою Груди придавило. Тяжко підвестися Голові пониклій... Думи – наче хмари, Я до них навиклий. Крізь ті хмари чорні Сонечко не гляне; Серце – мов той голуб, Як його хто ранить. Запроданко-доле! Ти мене згубила: У тісний куточок Голодом забила. Осьде мій притулок: Сміття – глянуть гидко; Свічка прорізає Морок – ледве видко. Під стіною – столик; Два дзиглички збоку; Утопа ікона В темряву глибоку. Ось моя дружина В безпораднім стані: Одно знає – шиє, В’янучи зарані. Ось лежить – нездужа, Наче віск той, блідна, Охкає та стогне Моя мати рідна. Холодно в хатині, Клякнемо, та й годі; Затопить... немає І дубця в заводі. Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно. В серці мимоволі Злоба закипає Проти тих, хто в мирі Голоду не знає.
|