|
Вставай, товаришу, світа! Осінній день перейде швидко... Вчорашня праця нас пита, Хоч заробітку щось не видко. Ненагодовані лягли На голу землю ми з тобою... Яку ж то ніч перебули І --вкрай знеможені журбою! За день труд руки обірвав, Не міг здрімнути я до рана; Холодний вітер розвівав Лахміття драного жупана. Мені пригоди не нові, Без крихти спав я ніч не одну... Простерся мовчки на траві, Без сліз на нужду безісходну. Що плач? Байдуже смерті жду: Чим заляка мене могила? Без жалю в яму перейду... Навіщо жизнь, коли немила? Один ворушить жах мене, Одно питання тільки журить: Невже ж і небо так сумне, Як мир наш людський, та похмуре?
|