|
Черствіє серце, гасне ум, Безсилі груди рвуться з болю; Під вічним гнітом чорних дум Сумному співу дав я волю. Де взять відрадісних пісень? Круг мене мертве царство суші... Як мислить, дихати? Крізь день Нелюдський стогін чують уші. На спеці луг не зацвіте, Коли не бризне дощик літом, Хіба бур’яном поросте, А не травицею та квітом. То так гіркі мої пісні, Як той бур’ян, де на безводді, В них – сум та горенько одні Чи плач над долею, та й годі.
|