|
Вільний степ передо мною, Повний чистої краси, Зеленіє пеленою, – Глянуть – міри не даси. Кинеш зліву, кинеш справу, – Тоне зір – не осягти... Степе рідний, честь і славу Тобі маю піднести! Город шуму, город пилу, Город чаду та старців, – Скільки він склада в могилу Духом змучених борців! Радо город той я кинув, Прірву ту, де ріс колись, З горя ледве не загинув, Де так слізоньки лились; Де не гріло сонце ясне, Нила в мороці душа... Я в степу... привілля красне Знов до жизні зворуша. Десь поділись вбогі люди, Стон в ушах перестає, Одійшли застиглі груди, Кров джерелом заграє. В веснянім повітрі звуки Степу дужого одні, В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні. Закипають думи сміло: Міць, прокинувшись, росте; Я готовий знов на діло, На борню за все святе.
|