|
Маріонетки всіх часів, улюблена забава, Чи він нікчемний пост посів, чи бавить його слава, Блазні, лакеї, і купці, святенники й кокетки, І дУрні всі, і мудреці, ми всі маріонетки. Людина, квола і слабка, пишається: двонога. Здається вільною віка, та, як паяц, убога. Насправді ми раби поки, у клітці, не в маєтку, В долі руках ми іграшки, її маріонетки. Нічого крихта ця робить, в п’ятнадцять, ще не вміє, Але сама вже вся тремтить, чому, не розуміє, І день, і ніч вирує кров у юної німфетки. Мине ще рік, зробить любов з неї маріонетку. З коханцем жінки чоловік спілкує без огиди, Розмова чемна , а не крик, ще й кличе до обіду. Судити їх, чи навпаки – не знали навіть предки, Як не крути, чоловіки – дружин маріонетки. Часом і нас веде любов на танок під звук дудки, І ми, не гірше бабаков, їй підкоримось хутко. Кружляй метеликом, пурхай, за примхою кокетки, Але тоненька нитка, знай, – душа маріонетки.
|