|
І знов важкий туман насовується звільна Забутих серцем лиць і мрій, що час розніс; Перед невідомим схиляються коліна, По незабутньому течуть потоки сліз. Не по утраченім, о ні, воно знайдеться! Та тої хвилі жаль, що згибла без знака: Її не воскресить – і звільна, звільна ллється За нею вічності лінивая ріка. Чи, може, й се мана? В минулім тінь розвійна Забутих серцем лиць і мрій, що час уніс? Перед невідомим схиляються коліна, По незабутому течуть потоки сліз.
|