|
Тільки імення одно я зумів прошептать За звіздою, що канула в море1; Побажати не встиг, та вже й пізно бажать: Все пропало – і щастя, і горе. Берег скрився давно, і пустий весь обрій Голубою дріма рівниною; І такая пустеля в душі самітній, Як ось та перед мною й за мною.
1 Натяк на звісне вірування, що коли висловити якесь бажання в хвилі, як бачиш падучу звізду, то воно сповниться.
|