|
Бідна любко! Втомила тебе ся дорога, Затуманились очі, зів’яв твій вінок... Так заходь же до мене спочити, небого, Бач, на заході гасне деньок. Де бувала і відки ти йдеш, Я не буду питати, серденько; Лиш мене по ім’ю ти кликнеш, Я до серця притисну тихенько. Смерть і час – то царі на землі, Та марнії на нас їх окови; Все кружляє, щезає у млі, Та недвижне лиш сонце любови.
|