|
Який же сон важкий! Все мари та відміни До мене тиснуться і пруть валом; І дармо тут шукать святої тої тіни, Що доторкнулася мене своїм крилом. Та як зігнусь під тиск зневір’я й злої зміни І в жаху дикому поникне голова, Торкає знов мене крило святої тіни, Лунають знов її таємнії слова. Який же сон важкий! Вее мари та відміни Товпляться, стіснюють мій шлях, ростуть, ростуть... І ледве чути вже далекий голос тіни: «Не вір хвилевому, люби і не забудь!»
|