|
Люба, здавна, як і нині, Адоніса в гріб складали: Плач і крик лунав в пустині, Жалібно жінки ридали. Люба, здавна, як і нині, Адоніс вставав із гроба, Не страшна його святині Сил ворожих дика злоба. Люба, нині в злій пригоді В гріб любов свою ми втисли, Та ген там, на темнім сході, Її зорі знов заблисли.
|