|
Росія, мій друг, не погибла, – Аж доки духом живі. Могили, могили, могили – Їх безліч на нашій землі. Стріляли людей у затилок, Косив людей кулемет. Безвісні кургани й могили – Безликі навіки й вщент. Земля їх безвісністю скрила Під шаром віків й трави. По суті – то є не могили, А просто ями й рови. Людей убивали тих тайно І заривали у тьмі. У Вязьмі, в Тамбові, Полтаві, У Брянську і в Костромі. У тьмі Петрограду і Єльні, Ну і, звичайно, в Москві. Потоки мерців нескінченні, Хто з кулями в голові. Усіх орденів кавалери, Священики, лікарі. Партійці і пенсіонери, І просто учителі. Де біла похована кістка, Де судьб лежать якоря? Дівчатонька де, гімназистки, Де хлопчики-юнкера? Яку загубили ми славу, Дізнатися не дано: І Пушкіних, і Святославів, Й героїв Бородіно. Росія – могила є братська, Рядами, по одному, В Казані, Саратові, Брянську, У Києві та в Криму... Де б доля тебе не носила, Наступиш на мертвеця. Росія – загальна могила Без краю і без кінця. У чорну все звалено яму, Скарби всіх часів і війн: І золото скіфів, і храми, І навіть пасхальний дзвін. Садиби, берізки і парки, Алеї й світло зорі, Тріумфів колони та арки, І білі монастирі. І радість батьківства лелеки, І крила всіх вітряків, Картини і бібліотеки, І срібло, і пил віків. І ранку перлинного роси, Всіх ярмарок суєта, Всі празники та сінокоси, І милість, і доброта. Твереза розміреність будень, Яскравість весняних гам. Шаляпін, Рахманінов, Бунін, Єсенін, Блок, Мандельштам. Переказів славних й прадавніх, Всіх прадідів голоси. І села, і ниви, і плавні, Всі води, ке́дра, ліси. Росія – загальна могила, Росія – летить у тьмі... І досі вона не погибла, Бо духом єдині ми. Тримайтесь, відкиньте все хибне, Обходьте шляхи криві. Росія вовік не погибне, Бо словом – ми вічно живі!
|