|
Принесли у землянку посилку – й мов дихнуло чимсь близьким. І на серці заграла сопілка, і згадався рідний дім... Бо відправлення поштове – так надписане воно: «Чи Павло́ві, чи Петро́ві, чи Миколі – все одно...» Я – не перший, не другий й не третій, тим не менш, посилці рад. Тож не буду тримати в секреті: я – надійний адресат. Щирі вам мої вітання! Усвідомив я давно: хто ви – Клавдія, чи Таня, чи Оксана – все одно. Щоб відзначити нашу побіду, треба стрінутися нам. Я до вас неодмінно приїду... Та куди? Не знаю сам. Це поза́очне знайомство – де продовжиться воно? Може, в Томську, може, в Омську, може, в Тулі – все одно!
|