|
Де росла в степу ракита, Де земля була тверда, Там лежить солдат убитий, А над ним – вода, вода... Ходять хвилі в три накати, Линуть білі гребені. Пропливають над солдатом Човни, риби, ночі, дні. Браконьєри ставлять сіті На піхотнім рубежі. А за ним – не плачуть діти, Посивілі вже мужі. Долю ти не переспориш – Стерлась в пам’яті біда, І чудно так зветься – «море» – Прісна все-таки вода. Що під нею, – шито-крито – Їсть іржа патронів мідь... ... Я б хотів в бою відкритім Як солдати, відпочить. Сірий камінь обеліска – Надто пізня вже хвала. В моїх рідних всіх і близьких День за днем – свої діла. Блиску слави вірю слабо: Щось вже згасло, щось в імлі, Та – одну вербу хоча би Наді мною на землі!
|